Зазирнувши в історію нашого краю ми можемо побачити, що на сучасній території району в післявоєнний період функціонувало 3 райони: Володимир-Волинський, Оваднівський та Устилузький. В кінці 1958 року Володимир-Волинський район було укрупнено за рахунок Оваднівського, Устилузького і частини Турійського району. В січні 1964 року пройшло ще одне не довгострокове укрупнення району, приєднано частину Локачинського та Іваничівського. З 8 грудня 1966 року район відповідає нинішнім межам, на території якого знаходилися 2 міські і 15 сільських рад з районним центром в м. Володимир-Волинський. З кінця 70-х місто Володимир-Волинський набуває статусу міста обласного підпорядкування. Певні зміни відбулися з 1989 по 1992 рік, коли місто і район знову об’єднувалися.На даний час Володимир-Волинський район площею 1,038 тисяч квадратних кілометрів розташований у західній частині Волинської області, межує на заході з Республікою Польща, на півночі – з Любомльським і Турійським районами, на сході – з Локачинським, на півдні – з Іваничівським районами. По території проходить державний кордон протяжністю 30 кілометрів та діє міжнародний митний автоперехід “Устилуг”. У районі – 1 міська та 20 сільських рад, 78 населених пунктів. Багатими на історичне минуле в районі є місто Устилуг і село Зимне, в якому розміщений Зимненський Святогірський жіночий монастир. Перша згадка про Устилуг в літописах належить до 1150 року і пов’язана з ім’ям великого князя київського Ізяслава Мстиславовича. Багато нелегких та багатостраждальних подій відбулося за 850 років існування міста. Його вигідне географічне положення, торгівельне значення ставали приводом для спустошливих нападів, боротьби за устилузьку землю. Ще у далекому 1240 році орди Батия захопили та майже повністю зруйнували місто. В період литовсько-польського панування на Волині Устилуг був володінням багатьох феодалів, міжусобиці між якими дуже перешкоджали розвитку міста. В 1595 році українське населення міста підтримало селянсько-козацькі загони Наливайка в боротьбі проти ненависної панщини. Жителі міста взяли активну участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках. В 1812 році, під час навали наполеонівських військ, Устилуг знову стає ареною воєнних дій.В кінці XIX на початку XХ століття з історією міста тісно пов’язане ім’я Ігоря Федоровича Стравінського - всесвітньо відомого композитора, який жив і працював у цьому мальовничому місті . Неподалік з будинком Стравінського знаходився будинок Белянкіна, випускника Філадельфійського суднобудівного університету, капітана I рангу. Багато зусиль доклали Белянкіни для соціального розвитку міста. Тут була заснована лікарня на 25 ліжок, в якій надавались безкоштовна медична допомога робітникам, для їх дітей була відкрита школа. Устилузька земля стала благодатною не тільки для творчості і праці відомого композитора, тут народилась заслужений діяч науки, член - кореспондент Академії медичних наук Олена Хохол. Багато лиха завдала жителям Устилуга перша світова війна, після якої настали довгі роки поневолення. З січня 1940 року Устилуг стає районним центром. Починають працювати шкіряний і цегельний завод, меблева, швейна, хімічна, слюсарна майстерні. Проте 1941 рік знову перериває мирне життя Устилуга, який, як прикордонне місто, один з перших прийняв удар фашистських полчищ. Безприкладним подвигом і життям боронили землю майор Неплюєв, лейтенант Чумовицький, старший політрук Тесля, старшина Пархоменко та інші герої. Руками сотень устилужан відновлювалось в післявоєнні роки місто, знову запрацювали установи, підприємства, організації. Широкі можливості відкрились для Устилуга з набуттям Україною незалежності. Сьогодні Устилуг переживає нову віху в своїй історії. З відкриттям міждержавного переходу Устилуг-Зосин особливо зросла роль міста. Устилуг - це місто, з якого починається знайомство з нашою державою закордонних гостей. Тому в ньому ведуться роботи, щоб місто набуло європейського вигляду, зберігши свої самобутність та традицію. В п’яти кілометрах від м. Володимира - Волинського, на південь, на гористому, лівому березі р. Луги в селі Зимне стоїть величний православний монастир. В 988 році великий князь Володимир прийняв православне християнство з Греції, а охрестивши свій народ, почав будувати церкви, храми та училища. Збудував князь церкви та заложив єпископство у місті Володимирі, котре було назване в честь князя. Село Зимне було тоді пригородом великого міста, де постійно знаходився князь. Князь Володимир положив славний початок. Монастир прославився чудесами від чудотворного образу і святим життям Зимненських ченців. В Зимненському монастирі проживали перші Волинські святі – Стефан (1091-1094р.), І.Амфілохий (1105-1121р.), що були тут єпископами. Побував в Зимненському монастирі і преп.Нестор-літописець, який був постриженником єпископа Стефана і в 1097р. був у Володимирі “смотренія раді училищ і постановленія учителя”. В свій час тут був ігуменом Ніфонт, з часом єпископ Новгородський, продовжувач літопису преп. Нестора від 1116 до 1157рр., славний захисник церковних канонів. В цьому монастирі похоронені два православні Володимирські єпископи: Іосаф і Василій за часу володіння Данила Романовича (1222-1266).Проходили століття, час поклав свою тяжку руку на монастир: церкви приходили в занепад, тільки зусилля православного люду Волині знову поставили його на належну висоту, а був час, коли його навіть зрівнювали з Київським Печерським монастирем і називали Печерським монастирем на Святій Горі. Волиняни прикрашають свій монастир і охоче складають жертви. Особливо відзначаються старовинні православні князівські родини: Курцевичі, Козики, Вишневецькі, Радзивілли, Сангушки, Киселі і багато інших, які віддали останнє для прикраси храмів. Потім цей монастир переходить під опіку князів Чорторийських. Наближалась унія, чорні хмари затягли чисте небо православ’я. Довго протистояли православні ікони уніатським намаганням захопити монастир і лише 86 років нерівної боротьби монастир приєднали до унії (1682), 113 років цей монастир не був православним. В такому стані монастир перебував до 1795 року, спочатку як парафіяльна церква, а потім як дочірний монастир від Корецького жіночого, його передали православним. У 1861 році відновлено церкви, а в 1892 до Зимненської обителі переведено черниць з Корецького монастиря. Монастир, заснований князем Володимиром, почав заново своє існування, тепер на правах жіночого. 6 вересня 1990 року єпископ Волинський і Луцький Ворфоломій освятив погост, стіни монастиря. Так знову була запалена лампада Зимненського монастиря. І знову, як 195 років тому, його відродження випало на долю корецьких монахинь. Настоятелькою сюди була призначена монахиня Корецького монастиря Стефана (Бандура), а її помічницею монахиня Миколая (Тищук).